Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії

Генеральний дім

Україна - Провінція Співстраждання Матері Божої

Нарис історії Провінції Співстраждання Божої Матері

Згідно із рішенням Головної Капітули Сестер Служебниць НДМ 1934 року, Згромадження було поділене на три Провінції ¾ Співстраждання Матері Божої в Україні, Царя Христа в Канаді та Архистратига Михаїла в Бразилії. Провінційною Настоятелькою галицьких сестер служебниць було обрано с. Андрею Дубик із осідком у Станіславові.

В контексті історичного огляду Провінції період 30-х років можна охарактеризувати як часи її найбільшого розквіту. Адже в Україні налічувалось близько 100 домів та майже 500 сестер у всіх трьох єпархіях УГКЦ. Така досить вагома цифра кількості сестер за неповних 50 років існування Згромадження свідчать про те, що сестри служебниці завжди старалися жити життям Христа та бути вірними тій харизмі, які передали їм їхні засновники. а саме: ”служити там, де є найбільша потреба”, та ”виховувати серце народу”.Цю місію українські служебниці якнайкраще старалися втілити у конкретне життя, адже на цей період вони вели 72 захоронки, в яких виховувалось майже 4.000 дітей, у 12 сиротинцях утримували 304 дитини, у кількох домах були організовані курси крою, шиття та куховарства для 118 дівчат, провадили 2 школи, де під їх опікою і вихованням зростало 649 дітей, крім того сестри вели господарську частину у всіх єпархіальних семінаріях УГКЦ.

Однак цей золотий період для Провінції Співстраждання Матері Божої в Україні тривав до початку ІІ Світової війни, наслідки якої привели до повної ліквідації Церкви як також і Згромадження Сестер Служебниць НДМ як релігійної інституції. Ця війна між Німеччиною та Радянським Союзом, які мали свої імперіалістичні плани щодо розподілу Європи, принесли для галицьких служебниць важкі труднощі у спілкуванні, адже більшість домів були під контролем радянських військ. Воєнні дії спричиняли чимало страху та непевності у майбутньому, крім цього відчувався брак нових покликань до новіціяту, часто відкладали сестрам довічні обіти. Саме в таких умовах Згромадження в Україні у 1942 році святкувало 50-літній ювілей свого заснування, яке фактично обійшлося без публічних торжеств. Однак з цієї нагоди Митрополит Андрей Шептицький написав пастирського листа до сестер в якому подякував за їх жертовну працю для Церкви, яку здійснювали від своїх початків, та воднораз закликав їх до подальшої посвяти у тяжких реаліях війни. Як особистий дар і признання для сестер служебниць Митрополит подарував для осідку Головної Управи Згромадження будинок (тепер вул. Пасічна 8), який у 1946 році радянські окупанти забрали від сестер.

1944 рік став першим трагічним сигналом для Провінції Співстраждання Матері Божої в Україні. Під натиском радянських військ німецькі почали відступати, це часто супроводжувалося тяжкими боями, і в одному із них у липні 1944 року був повністю зруйнований новіціят сестер у Кристинополі та вбито із автоматної черги радянським воїном с. Тарсикію Мацьків (проголошена блаженною 2001 року папою Іваном Павлом ІІ). В таких важких обставинах сестри постійно дивилися у вічі смерті, були непевні у завтрашньому дні, також були налякані різними розповідями про те, що Радянський Союз, який очевидно виграє війну, зліквідує Церкву, оскільки у власній ідеології є запеклими атеїстами. Знову ж таки нових покликань майже не було, а сестри, які в 1944-49 роках складали довічні обіти ¾ робили фактично геройське свідчення власної посвяти. Чимало сестер при можливості в цей період залишили Галичину і втікали до Польщі, Словаччини, Італії, Бельгії та інших країн.

Побоювання сестер здійснилося, адже після закінчення ІІ Світової війни Галичину було приєднано до Радянської України, таким чином атеїстичний уряд держави почав поступову ліквідацію УГКЦ як основної опори релігійно-національної свідомості західноукраїнського населення. Наслідком цього стало те, що у сестер були сконфісковані всі доми Провінції і поставлено ультиматум: зректися католицького віровизнання і прийняти православ’я, або ж скинути монаші габіти і стати „в ряди робітничого класу”. Однак жодна із сестер не пристала до цієї пропозиції, що і послужило до їх нелегального існування. Сестер підозрювали як зрадників радянської держави, часто називаючи сестер „агентами Ватикану” та різними іншими способами їх переслідували. Неодноразово викликали у слідчі органи КДБ, де сестер допитували. Частими були були нічні візити цієї служби до їх помешкань, де в брутальний спосіб робили обшуки. Слід відзначити, що 30 сестер служебниць були насильно вивезені в Сибір на заслання. Однак незважаючи на ці вкрай важкі обставини зовнішнього переслідування, сестри все-таки зуміли зорганізувати своє духовне життя і апостолят навіть у таких умовах. Свої духовні вправи часто відправляли по дорозі на роботу, чи в часі перерви, щонеділі старалися слухати Літургію із Ватикану, допомагали греко-католицьким священникам організовувати місця підпільних Служб Божих, підготовляли дітей до Святої Сповіді та Причастя, дорослих до Тайни Подружжя. Більшість сестер служебниць в період підпілля працювали на державних працях як медичні сестри, тому неодноразово таємно приводили до тяжкохворих ¾ священників, які їх сповідали, щоб таким чином приготовити до зустрічі із Творцем.

Щодо спільнотного життя сестер в цей період, то слід відзначити , що незважаючи на переслідування, яке фактично унеможливлювало часті зустрічі (реколекції, Капітули) все-таки Провінцією керували обрані чи призначені Головною Управою Провінційні Настоятельки: 1934-1967 с. Андрея Дубик,

1967-1977 с. Йосафата Іващук

1977-1988 с. Філомена Юзьків

1988-1993 с. Порфирія Грень

Часто похорони старших сестер були нагодами, коли можна було зустрітись А у днях радянських святкувань, таких як 1 травня чи 9 травня, коли були загальні вихідні для всіх робітників, сестри організовували короткі реколекції .

Незважаючи на ці обставини, приклад жертвенності та посвяти сестер служебниць ставав для молодих дівчат із підпільних греко-католицьких родин зародженням нових покликань. Це зокрема відчувалося вкінці 70-х та 80-х роках, коли до Згромадження зголосилося чимало кандидаток.

Ситуація у Радянському Союзі змінилася, коли до влади прийшов М. Горбачов, який у більш демократичний спосіб ставився до свободи релігій у державі. Зокрема після його візиту до папи Івана Павла ІІ, що стало поштовхом до того, що у 1989 році глава УГКЦ Мирослав Любачівський закликав Церкву до поступового виходу з підпілля. Тому початок 90-х років ознаменувався початком релігійного та національного відродження УГКЦ , в якому сестри служебниці відіграли також чималу роль.

Ось вже понад 17 років Провінція Співстраждання Божої Матері відкриває нову сторінку власної історії та з Божого благословення надіється на нові етапи свого розвитку. На сьогодення вона налічує понад 140 сестер, і 20 домів. Здебільшого це молоді сестри більшість яких має чи здобуває вищу освіту у різних навчальних закладах, щоб опісля могти працювати в багатьох ділянках згідно харизми Згромадження. Крім різнобічної катехитичної праці сестри сповняють своє служіння в Папській нунціатурі України та Казахстану, є головами катехитичних осередків, провадять сиротинець у Золочеві. Сестри, які мають медичну освіту працюють у різних медичних установах, влітку організовують літні табори чи виїзджають на катихитичні місії. Бачачи приклад своїх попередниць, зокрема, Блаженної Матері Йосафати сестри служебниці надалі стараються власною посвятою і апостольським служінням причинитися до більшої слави Божої.

Генеральна Управа Згромадження

Sofia Lebedovych

 

Молитви до Блаженної Йосафати - Акафіст

Цитата

Мати мого Бога, Цариця ангелів, провіщає чистоту мені своїм прикладом. Разом із Нею обіцяю найдосконалішу чистоту душі і тіла.

 

Блаженна Йосафата

sestry sluzhebnytsi baner